[b]31. Svit Lana, до в. «Тінню часу»[/b]
(поза вихором часу кохання поета й життя)
чи то по лезу бритви, чи душі,
поміж секундами і простором, - за межі
танку життя - де вічності мережить
чиясь душа словами у вірші...
----
поміж слів почуття я читаю твої, Беатріче,
й вірю істині: тут для закоханих право на вічність.
[b]32. stawitscky, до в. «Не гріх»[/b]
(про безсилля часу – і вічний магніт серцю чоловічому…)
Полтавський сквер, розхристаний
зими вітрами сніжними.
Від юності закоханий, – о, як словами ніжними
Він про свої бажання їй шепоче: «Небо вічнеє,
Які слабкі чоловіки перед жінками! Грішні ми –
Від сотворіння бачимо п’янку красу-спокусницю
І стелимося травами перед [i]ля фам [/i] розкішними!»
----
І славить він небо й Творця за таїну відкриту:
Приймати в дар щастя від Лади – й кохати, і жити!
Своє Ельдорадо це серце знайшло на початку:
З любові і правди воно. – І поставмо печатку.
[b]33. Анно Доміні, до в. «Лютий»[/b]
(сонячне серце і світ – для того, котрий вже не літає…)
Провісником весни і джерелом життя
освячує проміння сонця вічного
і ці рядки душі, і два твоїх крила –
із віри і любові. – Світ магічного!
----
Дивуюся знов, як надія чиясь піднімає
З безодні безвір’я моє – в небо чисте, безкрає…
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646631
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.02.2016
автор: Касьян Благоєв