Дивлюсь в портрет,
У рідні очі...
Що розказати мені хочеш ?
Розрадить... Втішити... Навчити...
Тепер ти знаєш нащо жити...
Чому твої розумні очі
Мені не сняться серед ночі?
Чому з усмішкою, сльозою
Не поговориш ти зі мною ?
Твої уста, що цілували...
Ніколи зайве не казали
У легкій усмішці завмерли
А всі слова зізнання вмерли...
Твої знайомі, рідні зморшки...
Накрили все блискучі дошки...
Як же мені тебе бракує...
Хай це душа твоя почує.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646671
Рубрика: Панегірик
дата надходження 24.02.2016
автор: Надія Карплюк-Залєсова