Вона усмішку щиро дарувала.
«Ну що, готова?» - радісно спитав.
А Юля його знову здивувала.
На відповідь таку він не чекав.
«Я хочу про Рахманінова знати…»
«Чому про нього?» - мовив і завмер.
Про рак легенів змусила згадати,
Від нього композитор цей помер…
«Під музику ту легку й чарівну́,
Ростуть рослини гарно, я читала.
Хотіла би дізнатися – чому?» -
Наївно так в Романа запитала.
«Садова голова!» - він засміявся.
Погладив ніжно коротенький їжачок.
І раптом несподівано злякався –
Відсмикнув руку, як від колючок.
Про «чорну зірку» в голові згадав,
Про злу й підступну ракову пухлину.
«А може болю я їй цим завдав» -
Подумалось тривожно в цю хвилину.
Та в усмішці довіру лиш побачив.
Почав концерт Рахманінова грати.
Погану гру вона не помічала наче,
Уважно слухала, щоб болю не завдати.
«Які великі очі!» - милувався -
«Маленька мила родимка на носі.
Такі повіки довгі!» - дивувався -
«Напевне, довші, як її волосся»
Він вирішив для себе: «Як красиво!
Вона не гном, а фея чарівна!»
А Юля теж була по-своєму щаслива –
Здавалось, в музику поринула вона…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646675
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.02.2016
автор: Finist