І ранок, і день, і пора надвечірня
Приходять завжди, доки сонце ще є.
Холоне від страху голодне подвір’я,
Не злим-тихим словом згадавши мене.
Та я не спішу туди їхати, друже.
Нічого не хочу – не треба мені.
Той спадок давно мою гідність спаплюжив,
Нехай відійде від моєї душі.
Встановленим ладом не слід перейматись:
Продай, роздари – не обтяжуй мене,
Та тільки не думай, я дуром не маюсь,
А хочу лиш в небо зійти голубе.
Я хочу відмити буденну грязюку
І чистим зайти в дике царство землі.
Дай, друже, свою незамарену руку,
Шмат чистого неба дарю я й тобі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=646901
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 25.02.2016
автор: Г. Король