Ти не простила і тоді права була.
І я карав себе і досі щиро каюсь.
Із тої миті, як ображено пішла,
із тої миті як же болісно чекаю!
Як Ти сказала, що навік тепер пішла,
із тої миті я Тебе одну чекаю.
Я не лукавлю, не клянуся на віки.
Відчуло серце і тепер напевно знаю:
Тебе не зможу замінити я ніким,
бо лиш Тебе так зачаровано кохаю!
Не всі однакові жінки й чоловіки.
Тепер пізнаєш, як же я Тебе кохаю!
Нам пощастило на солодке каяття:
всі помилки ми щиро визнати готові.
Бо не погасли, а палають почуття,
серця наповнилися повінню Любові.
Ми помилялись, та палають почуття.
Ми переповнилися повінню Любові!
Запис і виконання В.Сірий
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647254
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.02.2016
автор: Рідний