Буває руки опускаю, очі печуть, серце ріже.
Я немов обірваний цвіт в бруді...
Сльози в тромбі відчаю, думки хижі
Миті, дні, тижні життя судять.
Я підіймаю очі до ясного неба...
Питаю за що, чому ж так мені важко?
Слухаю душу, вона тиха гребля,
Шепоче, муркоче : "Тримайся,Пташко".
Вічний бій відчуттів й аргументів,
Заклопотаність, біль для контрасту.
Не буває блакитним небо,
Доки в грозах не знайде ясність.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647301
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 27.02.2016
автор: Tetyana_Shulga