Забере мене дощ в обійми своєї ніжності,
Дочекаюсь його, полечу я назустріч вічності,
Замалий буде він, але бачу, що вже починається,
Сам недовго пролив, але знаю – для мене старається.
Все по вулицям йду, тільки люди губляться в буденності,
Ми не вічні – живемо та поки в хвилинах смиренності,
Злі будинки мовчать, в їхніх стінах занурені почесті,
Дощ почався, на нього чекала, забуду про гордості.
Його музика враз зачаровує подихом радості,
Надихає мене і мелодія лине до старості,
Прозвучить, наче грім, там вже блискавка не забарилася,
Я почую його, а журба моя з пліч покотилася.
Та мелодія струн долетить до дерев зачарованих,
Засміється печаль і торкнеться сердець розчарованих,
Подивись у вікно і зрадій – знову люди стрічаються,
Ти сьогодні один, а у них тільки все починається…
Зоря Меланхолії 27.02.2016 р. (Київ)
[b]https://vk.com/vyshnevyi_tsvit[/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647416
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 27.02.2016
автор: Бажена Володиєвська