Журавлі у небі пролітали,
Я дивилась в захваті на них,
Чом не птаха я, чом не літаю?
Однією хочу бути з них.
Вони вільні, вони бачать землю.
І спокійно дивлячись на нас,
Не підкажуть, як нам жити далі,
Що робити в цей не легкий час?
І зненацька серцем відчуваю,
Що не можемо збагнути ми,
Щастя ми своє не там шукаймо,
Де давненько вже знайшли вони.
Їм не треба ні грошей, ні влади.
В них не має друзів, ворогів.
З гілочок змайструють собі хату
І годують діточок своїх.
І теплом їх зігріває сонце,
Свіжа їжа завжди на столі.
Їм не треба у житті ні чого,
В них є все від матінки землі.
Для людини це ніщо не варто.
Вона прагне до мети своєї -
Володіти всім. Хоча достатньо
Для душі лиш крихти однієй.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647693
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 28.02.2016
автор: Ольга Мазуренко