Вечір – то для мене самий нестерпний час,
Треба виходити на вулицю і робити жертвоприношення листів.
Бог по світу розкидує нас
Так, як сам захотів.
Бог кидає нас лиш туди,
Де ми зможемо прорости.
Тільки знаєш, мій час не кради,
Я не вірю в тебе, прости.
Ти не Бог мені і не друг,
Ти покинув мене одну.
Тільки ворони чорні навкруг,
Клюють карих очей пелену.
Я сліпа і не бачу доріг,
І не бачу шляху вперед.
Настає із часом відлиг
Весна тепла і жовта, як мед.
Але я не вірю в весну,
Вона зраджує, як і Бог,
Що покинув мене одну
Коли б мали померти удвох.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=647894
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 29.02.2016
автор: Сокол Катя