1.
Забігає ночами сніг,
Наче звір на чиюсь територію.
Він тут жив,
А тепер весні
Все належить.
Весна прозоро
Натякає що він – чужий
І сама нові межі мітить.
Сніг же ловить потрібний вітер,
Щоб не вчула,
І тут лежить.
Він ще вірить –
Зима прилащить.
Не пішла ж десь без вороття?!
Адже – мати!
Напризволяще
Не залишить своє дитя.
2.
Причаївшись в кутку за тином
Від коліс, від безжальних ніг,
Мов самотня, сумна людина,
Тяжко дише старенький сніг.
Він лежить на одному боці,
Все підкорчується, тремтить.
Людям байдуже, але сонце
Не збирається так пройти.
Через тин сюди підглядає,
Все навідується. Без просьб,
Та не ясно – чи співчуває,
Чи з цікавості жде чогось.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648358
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.03.2016
автор: Ніна Багата