Подих ночей на припіку спить,
Серед постатей зашпари ранку,
Мимоволі чарують за мить
У піснях світанковоі бранки
Нісенітниці подивом скроней,
Перепродують зайві думки,
А терпкий водограй у долонях
Нагадає про радість весни
Так нестримно, картатим світанком,
Перечитаних слів навмання,
Обіймаєш, смієшся в ремарках,
Поміж гуркоту міста імла...
У загублених вогниках вулиць,
Маринарка знайома, на мить.
Посміхнусь. Він думки мабуть чує.
Зачаровує. Гріє. Бринить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648460
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.03.2016
автор: s o v a