Сміявся ліс, сміялось небо досхочу,
Коли замріяно злітала у думках,
Та палко пестила в рожево-срібних снах
Тебе, нестримно вигинаючись, - мовчу...
Хоча напрочуд оті солодко-живі,
Бездонні ночі, у наближенні свавіль.
Вирує вогненно-веселий водевіль
І нескінченно ллються сльози воскові.
Дві тіні злившись, залишились уві сні.
Я заблудилась, хоч була серед своїх.
Сміялось небо, я пила грайливий сміх
Допоки марево розтануло в мені.
03.02.2016.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648748
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 03.03.2016
автор: Ліна Ланська