Подих осінні відчую,
Літо швидко помирає,
І у серці моя юність
Крижина скульптура завмирає.
Не повернеш вже ти спокій,
У дитини чистий розум,
А тебе хвилює небо,
Ти сміттям закидав мозок.
Ніч дає тобі свободу,
Дощ накрапає на вікна,
Він не зіпсує погоди,
У душі твоїй мінливій.
Вітер здійме твого суму,
Закружить його до неба,
Понесе подалі згубу,
Я в полоні бога Феба.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648781
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 04.03.2016
автор: Константинов