Минула осінь без надій,
минає вже й зима.
Літа минули молодії
і сил уже нема.
Холодний вітер в вікна віє,
й морозом обпіка.
Серце болить, душа німіє,
в будинку я одна.
Немає з ким порозмовляти,
порадоньки нема.
Нема кому мене спитати,
чому завжди сумна.
Дивлюсь в вікно,зиму питаю,
чому вона така.
Холодом віє й не бажає,
додать мені тепла.
Зима мовчить, лиш вітер віє,
і ще й мороз тріщить.
І сумні думи не розвіє,
щось в вікна стукотить.
Скрипить мороз і ніби каже:
- мовчи, стара, мовчи.
Прийде весна і щось підкаже,
отож весну і жди!..
Я прислухаюсь - відчуваю
незриму доброту.
Весну я жду і виглядаю
і в снах, і наяву.
Отак проходять дні за днями,
я спокійніше сплю.
Віру й Надію покладаю
на сонячну весну...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648888
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 04.03.2016
автор: геометрія