Не втримати оту примарну тінь.
Нехай, вона хмаринкою розтане.
Клубочиться в примарності видінь
Оте тремтливо-ніжне і кохане.
Смішне та тепле, наче кошеня,
До ніг тулилось, муркотіло стиха.
Чекали ранок та іще півдня
В оковах божевілля серед лиха.
Проталинками сердиться зима,
Бо свіжість снігу вічність обіцяла;
Замріяна, солодка та німа,
Весна у серце двері відчиняла.
Не втримати оту примарну тінь,
Так ніжно промайне - затихнуть грози.
Чумацьким шляхом серед мерехтінь
Зірки скотилися, то наші сльози.
04.03.2016.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=648978
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.03.2016
автор: Ліна Ланська