Архаїчні малюнки на вічнобезмежному тлі
непорочного неба... Ми - тіні із палеоліту,
мов скитальці сліпі, наче гості на рідній землі.
Нас штовхнули у прірву, пекельним злорадством прогріту.
За спиною у людства немало перейдених ер,
та чим далі, тим вужчі на честь і відвагу ліміти.
Хто стоптав первоцвіт? Хто сліди первозданності стер?
Що?- серцям не цвісти? що?- ікарам уже не летіти?
Перекраяні душі - статистика? кількість осіб?
що ж ми робимо, люди? осліпли чи позакладало?
Перетворює час наш Едем у пустелю Наміб,
О, який же тріумф - стати (власним!) нещадним вандалом.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649103
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 05.03.2016
автор: Уляна Яресько