У спекотний серпневий день, коли на вулиці буяло літо, познайомились мій тато і мама.
Оба молоді, досвідченні, приїхали сюди в це місце за направленням на роботу. Доля не дарма зводить людей, якщо вона їх звела то неодмінно повинно щось трапитись. А воно так і сталось. Мама покохала тата, а тато покохав її. Мої мама і тато працювали разом на одній станції. Тато працював оператором, а мама диспетчером.
Місто Прип’ять дуже молоде, тому сюди мріяв кожен потрапити на роботу. Сюди з’їжджалися всі таланти країни, всі кваліфіковані, молоді люди. Середній вік жителів цього міста сягав 26 років, тому це місто називали "містом молоді".
Велика інфраструктура міста так і манила всіх сюди. Ще місто було найкраще з поміж усі міст.
Вже в березні мама і тато одружились, вони отримали новеньку квартиру, почали жити в маленькому сімейному гніздечку.
Мама була дуже вродлива: густе біляве волосся завивалося великими кудрявцями, обличчя було круглувате великі рум’яна робили її обличчя виразним, вона була схожа на якусь зарубіжну вишукану актрису чи співачку. Тата я знаю лишень з розповідей мами, та її фотографій. В мами було дуже багато фотографій, вона любила фотографуватись. В нас була завішена стіна фотографіями на ній красувався тато і я, але перлиною, зірочкою була на них мама.
В той рік 1986 аварія розлучила маму і тата. Тато помер від променевої хвороби. Маму евакуювали.
Коли багряним листям покривалась земля народився я. Я не бачив свого тата, але мені мама розповідала про нього багато. Я знав, що він мене бачить і чує. Я дуже схожий на тата. Я завжди говорив з ним, обіцяв, що буду берегти маму.
Але так сталося, що мама померла від раку, коли мені було 11 років, тому я залишився жити з бабусею.
Якось я почув про екскурсії в Прип’ять, мені одразу захотілося поїхати туди, подивитися на це місто, про яке розповідала мама. Мені хотілося побачити ту домівку, ту вулицю, той дитячий майданчик, де б я міг гратися, аби не ...
Мені стало цікаво, де на якій вулиці жили мої батьки, тому я прийшовши до дому з університету, почав в бабусі розпитувати про їхнє молоде, оксамитове життя у тому "целофановому раю".
Ми виїхали вранці. Заїхавши в Прип’ять я був ніби на кладовищі. Тут буяла весна, травень на дворі. Всюди було зелено. Співали пташки, але вони співали по інакшому не так як всюди. Десь там соловей ще співав свої тьохкання, але вони були такими ніби його записали на диск і прокручували тисячі разів, це був якийсь не такий радісний травневий спів. Всюди дерева, ти дивися поміж них і бачиш місто-привид. Це місто схоже на вбите, самотнє воно ніби вдова, яка обросла смутком.
Тут навіть говорити моторошно. Так, ніби ти дивишся і бачиш, що тут колись цими вулицями ходили люди, а зараз тут пусто. Тут ти відчуваєш суматору евакуації, що зупинилась на віки тишею. Ми підійшли до школи, зайшли в середину, мене охопив страх, кинуло в холод мені було важко усвідомити все це, тут били розкидані шкільні журнали, потріпані книжки, якісь папірці, моторошна лялька лежала біля стіни. Саме біля цієї школи жили мама і тато. Мені дозволили піднятися в будинок. Я зайшов в їхню квартиру, прошов по кімнатах і уявляв, що тут міг би рости я. Квартира була пуста, на стінах були пожовклі шпалери, а на них я б міг би помалювати в дитинстві. Я підвів погляд, на стіні висіла велика фотографія в потертій рамці , запилена, вигорівши від сонця і трішки зіпсована сирістю. На ній була мама і тато. Це була найкраща з поміж усіх фотографій, що я бачив, мама була на ній найгарніша, а тато був ніби щойно мені скаже, ніби встане і підійде до мене, обніме потисне руку і запитає мене як я. Я протер її, вона стала ще гарнішою в голові в мене бринів мамин голос, хоча мені було важко вже його згадати, я відчув запах маминого волосся. Я хотів забрати той портрет мами і тата, повісити в себе в кімнаті, щоб ми були всі разом, але мені сказали, що брати нічого не можна. Я поправив фотографію на стіні, протер вона аж за яскравіла. Вона залишилась там самотньою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649260
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.03.2016
автор: Первомай