Мене кусали, гризли без упину,
Чиїсь бездумні нищівні слова -
Натомість ледь лишилася жива,
Та не зігну повік і душу й спину.
Ні, не зігну, хіба доцільність - бублик,
Щоб крихти хліба роздавати всім -
Отим пташкам, комахам і осі?
Чи то бджола кусюча?Онде - вулик.
Не знаю, меду поки ще не бачу,
А полином всі стежки заросли,
Його зібрати може для мітли
Зганяти нечисть? Назбираю - плачу,
Бо трунок терпко виїдає очі,
Духмяний шлейф - омана із оман.
На плечі ліг полиновий туман
Їз забуття вертається щоночі.
Де мене гризли довго, без упину
Щоб не забула, що солодкі сни
Вже птахом відлетіли восени,
Лишаючи мелодію полинну.
05.03.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649307
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.03.2016
автор: Ліна Ланська