Манило небо, кликало, веліло
Здійняти крила в далину незвідану
І небо закохалося в Надію,
Красу зустріло щирими обіймами.
Ця жінка –врода, жінка – воїн
Росла, мужніючи без сліз,
Злетіла в небо проти воєн,
Щоб ворог в край її не ліз.
Та хижий звір спіймав у лапи
Цю горду птаху із небес
І заховав її за грати,
І оббрехав скажений пес.
Весь світ з Надією разом,
Усі- за те, щоб горда птаха
Перемогла цей бій зі злом
Й у небі знов змогла літати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649363
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 06.03.2016
автор: Шостацька Людмила