І досі згадую: широкою рікою
Поволі сунеться, здригаючись, паром.
Ми тягнемо мокру линву, а старший багром
Уважно вправною орудує рукою.
Зникає берег наш, поросший осокою,
Ледь-ледь позначений затопленим копром.
А спареду незнаний берег під горбом
Поволі вирина піщаною лукою.
Тремтить напругою в руках холодна сталь,
Навпіл бутуючи ріки ясний кришталь,
І ронить крапель-сліс у річка міріяди.
Отак до берега довічного буття
Вже допливаю я, і всі мої відради
Роню в форватері жорстокого життя...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649760
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 07.03.2016
автор: Kosenko