Ненавиджу неглибоке, та я стала такою сама.
Зазубрені склади, фрази, речення, строфи.
Кидаючись в бій із кожного нового вірша
Очі і серце не встигають спочити, хоч трохи.
І знов про одне, невагоме, ненависне - стоп!
Не дарма очі слізно благають:"пора би вже спати"
Але весни рука надважка і блокує все, оп -
знов безглузді рядки, пребанальні слова написати...
Ненавиджу час. Він диктує залізні права.
Очі і серце не встигають спочити, ні трохи.
Звичні фрази пишу, вже набиті рукою слова.
Хоч я стала такою сама.
Я надіюсь на ніч і на нові незнані ще строфи..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649841
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 08.03.2016
автор: тепла осінь