Віщий сон

Присвячую  журналістові
Гії  Гонгадзе  та  його  матері  
14.08.2011

Приснилось  матері,  що  син
На  полі  бою  сам,  один…
Він  на  коні  летить  в  атаку,
І  це  на  острові  Ітака.

Ось  ворогів  кругом  ряди…
-  Як  він  потрапив  сам  сюди?
Які  там  справи  в  сина  є,
І  що  війна  йому  дає?  –

Турбує  матір  одиноку.
Ось  вже  заходить  ворог  збоку,
А  син  басує  на  коні.
-  Не  дай  йому  померти,  ні!

Своє  життя  даю  за  нього,
Іще  такого  молодого!  –
Благає  мати  уві  сні.
І  сльози  капають  рясні.

Ось  вороги  його  стягають,
Гуртом  на  нього  насідають,
І  серце  матері  щемить:
-  Невже  прийде  остання  мить?..

Ой!..  Полетіла  голова,
Враз  обагрилася  трава.
А  мати  дивиться  і  …  плаче
І  стала  нежива  неначе.

-  Невже  ж  це  сталося  із  ним,
Єдиним  сином?  Як  вони
Посміли  вбити  її  сина?
Бо  на  їх  боці  зараз  сила?

Ці  рідні  очі,  темні  вії…
Невже  головка  мого  Гії?
Вона  вдивлялась  раз  по  раз,
І  блиск  очей  його  погас…

Запричитала  раптом  мама:
-  Він  з  ручкою,  а  ви  з  штиками,
В  нерівний  бій  вступив,  синок,
Тому  так  рано  і  замовк!..

Вона  і  в  сні  перехрестилась
Ось  на  коліна  опустилась:
-  Спаси  його  і  сохрани,
Хай  будуть  всі  живі  сини!..

Та  ось  проснулась,  рада  мати:
Синка  не  довелось  ховати,
Не  знала,  бідна,  ще  тоді,
Що  справа  буде  ця  в  суді,
Що  вбивці  будуть  при  погонах,
А  не  такі,  як  в  тих  загонах,
Що  сонний  мозок  малював.
-  Куди  ж  він  голову  сховав?

Не  зна  ніхто,  а  чи  не  хоче?
-  Допоможи  згадати,  Отче,  -
Вже  вкотре  просить  мати  Бога:
-  Не  посаджу  я  вже  нікого,

Лиш  хочу  знати:  як?  коли
Голівку  сину  відтяли?
Я  хочу,  щоби  тіло  сина,
Якого  рано  смерть  скосила,

Було  передано  землі,
Допоможи,  Боже,  мені!..
Страшний  той  сон,  страшне  життя,
А  чи  наступить  каяття

Для  тих,  хто  викрав  в  мами  сина.
Як,  земле,  ти  таких  носила?
Чому  залишила  сиріт?..
Мовчить  земля,  немов  граніт.
                                           …
Пройшли  роки…  Біль  не  вщухає,
Ніхто  вже  правди  не  шукає,
Лиш  фото  дивиться  на  нас,
Мов  каже:  «Прийде  судний  час!..»

Я  ж  вірю,  мати  сон  згадає,
І  всі,  хто  винен,  посідає,
Бо  правду  не  втопить  в  брехні,
І  не  згорить  вона  в  вогні!!!

Ганна    Верес    (Демиденко).

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=649858
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 08.03.2016
автор: Ганна Верес (Демиденко)