В часи смутні, як облягає тьма
І манівцями в сутінках блукаєм,
Прозрінням-словом вражена юрма
Стає народом, духом оживає.
Ти був, Тарасе, - і прозріли ми,
Ти охрестив тим Словом Україну,
Ми нацією стали між людьми,
Що бореться за волю - до загину.
Читають нині твого "Кобзаря"
Ті, що колись були "ненарожденні",
Для них твоя високая зоря
Висвічує поезії вогненні...
Знов Катерина молиться в імлі
І оживають, гнані і повсталі,
"Малі оті раби німі"
І гайдамаки, саджені на палі.
Звучить прокляття всім земним царям,
А в душах озиваються луною
Великії, пророчії слова:
"В своїй хаті - своя й правда, і сила, і воля..."
Вже України-бранки голова
Вінком свободи золотим прибралась,
Чом так болять мені твої слова:
"Караюсь, мучуся, але не каюсь..."
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650194
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 09.03.2016
автор: Світла (Імашева Світлана)