Спи, Шевченку, спи Тарасе,
З висі не дивися
На той край свій, де не раз ти
Слізьми гірко вмився.
Не дивися. Бо нічого
Крім бід не побачиш –
Той прийшов з війни безногий,
Той щоночі плаче –
Бачить, як на тілі друга
Смерть завилась в танці.
Іншого знайшла наруга –
Він попав у бранці.
Сиву матір сльози душать,
Десь кричить дружина,
Бо туга обвила душу –
Сирота-дитина.
Тил усякий люд тримає:
В того – сало в кранах,
Той – по світі роз’їжджає,
Той – по ресторанах.
Є й такий, бідосю знає –
На хлібці глевкому.
Біль ухопить – помирає,
І не жаль нікому.
Схід вогнем дракона дише.
Крим у хана нині.
І коли вже Бог напише
У Буття книжчині
Долю, мов зірча ясненьке,
Розуму дасть чадам,
Щоб країна – наша Ненька
Стала райським садом?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650273
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 09.03.2016
автор: Крилата (Любов Пікас)