Гільйотина
Вкрав, як злодій, дівчину, тиране,
Змієм з пащі плюєшся вогнем.
Знай, й тебе кара Божа дістане
Й полосне правосудним мечем.
Хто ти є: сатана? Держиморда?
Одягнувшись в личину людську,
Засилаєш здичавлені орди,
По світах сієш долю жаску.
Своїх дочок сховав за кордони
І купаєш в молочних річках,
А чужих шлеш на смерть в „лугандони“
Й загрібаєш, як псів, в рівчаках.
Де взялася така кровожера?
Яка мати явила на світ?
Це конвульсія СССРу,
Вишкрібе̒нець останній з тих літ.
Не моли від убитих покути
І прощення від тисяч калік.
Всі дороги заводять у пута,
Уже видно кінцевий тупик.
Відпусти, кровопивце, дівчину,
Помолись на миттєвості „Че“ -
Твій народ уже звів гільйотину
Й сатанинські думки відсіче.
09 березня 2016 року
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650291
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 09.03.2016
автор: Микола Паламарчук