Писав віршІ та людям дивувався,
Любив…
Страждав…
Не піддавався!
Не потурав.
Не міг себе здолати.
Бо завжди знав:
Змовчить – не буде спати…
І жить не буде в РАю на землі,
Як не розкаже всьому Світу Хто вони є, отії злидарі.
Оті,
що день і ніч не ймуть спокою
На своїй Богом проклятій землі,
Заморені «високою» рукою.
Рукою «вищою» Небес.
Ростять пшеницю, жито і овес
І в холоди, І в дощ,
І в спеку…
На Небі ж бо чекає їхня Правда,
ОбІцяна, сподівана віддавна.
Не на бАли, не в золоті палати
АнГЕли славні
їхні душі віддали
До пекла!
Та що слова одного?/хай він буде геній?!
Мовчить Народ.
Оборонятись не навчЕні…
Таж жито жати треба і платить оброк.
А решта… – то пусте.
В струмок
вже не зібрати краплі.
Міцний замок! Народ увесь ослаблий.
Але Меча гостріше
Слово Кобзаря!
Нема для ворога пощади.
Зійде й для нас нова Зоря
І запанує в Україні
Слово Правди!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650296
Рубрика: Присвячення
дата надходження 09.03.2016
автор: ABIV