"Я люблю тебе", - мовив в порозі, в дверях,
Крок притишив на мить і всміхнувсь лиш очима.
Стримав ніжність у грудях. Він - воїн, солдат,
І поправив заплічник, стенувши плечима.
А навколо весна уривалася в день,
Прілим листям в гаю пахло свіже повітря.
І нестримна синичка співала пісень,
А війна оголила приховане вістря.
В хижім вищирі враз огризнулась вогнем,
Обпалила укотре задавлені рани.
І у серці моїм підняла дикий щем:
"Дай же, Господи, нам невмирущої прани!"
Вже стікає терпіння в зчорнілу стерню,
До болю, хрусту у пальцях, зажатий кулак.
І відсутнє слово: "Я - не смію", - в бою,
Бо власну свободу нищить рашиський хробак.
10.03.16
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650507
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.03.2016
автор: Валентина Ланевич