Зима. Тріщить мороз. Десь каркають ворони.
Мете хурделиця чортівським помелом.
Обмерзлим бруком за похиленим попом
На цвинтар тягнуться мовчазні похорони.
Я осіняюся хрестом, як до ікони:
"Незнаний друже мій, чолом тобі, чолом,
Мир праху, мир душі, земля тобі пером,
Ти, бачу, вже скінчив життєві перегони".
Я до труни. О, жах,- трухлява, вся в дірках,
Вона ледь-ледь трималась на старих кілках,
На порох стліле віко, впало в порожнине,
А там... А там... О Боже мій! Невже це я?!
Ні! Ніф! На самім дні загорнута в ряднину,
Лежала молодість розтерзана моя!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650554
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 10.03.2016
автор: Kosenko