Клич з Донбасу
Довгожданий, мудрий царю,
Що приніс Донбасу рай,
Ясним сонцем із-за хмари,
Погостити прилітай.
Глянеш, як горить залізо,
Або плавиться земля,
Пропускають тут без візи
Їдь, не видимо ж здаля.
Не примітиш це із Думи,
Не узрієш із кремля.
Не спитаєш в свого кума
Про безруке немовля,
Про безногих маму й тата,
Бабцю й діда без очей,
Про убитого солдата,
Чортом проклятих ночей…
Стоять привиди-будинки
Повибивані шибки,
Пошматовані поживки
Розгрібають старики.
Гріється на попелищі
Онімілий сирота,
Час від часу куля свище,
Як гульбенить „гопота“.
Поряд грохнули снаряди,
Хлопчик впав за камінці,
Йдуть по вулиці заброди
З триколорами в руці…
Стрічки власівські на грудях,
Косоокий командир…
Кажеш, ці буряти будуть
Розширяти „руській мір“?
Рудий пес, скелет-драбина,
Жде, коли подохне кіт,
П’яний сепар біля тину
Лиже сепарці живіт.
В донбасян здійснились мрії,
З твої легкої руки,
Все як матушці-Росії
І дороги й дураки.
Навіть ліпше за гестапо
Ти по світу всіх пустив,
Як скаженний вітчим-„папа“,
Знищив, що не породив…
Приїжджай і подивися
Та піди на передок,
Чур, безбожник, не молися,
А то скривиться роток…
Прихвати побільш медалей
Й ополченцям причепи,
Орденів у нас замало,
Це не видить лиш сліпий.
Знай, усе у нас чин-чином
На дірявому столі,
Прилітай рядком, чи клином,
Але краще на колі...
10 березня 2016 року
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650574
Рубрика:
дата надходження 10.03.2016
автор: Микола Паламарчук