"Доїдеш - напиши, - шепнула кароока,-
Та шепіт заглушив захриплений гудок, -
Напишеш - прилечу..." Заголосив свисток
І поплила в очах туманна поволока.
З тих давніх пір моя мандрівка одинока
Мене журбяє без кінця з кінця в куток;
Непевно Бог судив мені тяжкий квиток -
Дорога нескінчена, здиблена толока.
Бо скільки я не йду, скільки я не йду,
Ніяк нікуди не доїду, не дойду
І кароокій вилити жалі не можу
Про те, що я в дорозі все життя протер;
Та справді душу я не тім собі тривожу,
А тим, хто їй писав і пише до тепер...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=650773
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 11.03.2016
автор: Kosenko