Там, де сонце, заплутане в вільхи,
Віддавало останнє тепло,
Нарікання вітрів запізнілих
Нагадали про все, що було.
Про розсипане в травах пожовклих
Серебро вересневих пісень,
Що дівочий в них радості оклик
Передзвоном будив сонний день.
Як волосся твоє вигравало
У багаттях вечірніх заграв —
У кохання ярінні палало
І в обіймів шалених вогнях.
Як у повінь п'янких поцілунків
З головою кидалися ми
І не чули, в далеких відлуннях
Як гуркочуть погрози зими.
Із криниці завзятої юні
Ми кохання без міри пили —
І за те, мабуть, осені струни
Обірвались так боляче вмить.
З того часу — утрати й утрати:
Сторінки палахких споминань
Так щемливо і гірко гортати
В нурті сповідей, втеч і вигнань.
З того часу — з обіймів в обійми,
З того часу — від губ і до губ
Я шукав твоїх слів відгоміння,
Та навіки їх, мабуть, забув.
Там, де сонце, заплутане в вільхи,
Віддавало останнє тепло,
Нарікання вітрів запізнілих
Нагадали про все, що було.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651053
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.03.2016
автор: Пересічанський