****

От  навіщо  мені  ці  вірші?!
Пишні  клятви?  Чудні  слова?
Хочу  тільки,  щоб  став  ти  ближчим
й  обійняв....  Глянь  же,  ось  де  -  я.
Тут  стою...  Бач,  проста,  невміла,
(не  богиня,  не  ангел),  лиш
вся  закохана,  несмілива...
Просто  тихо  мене  поклич!
Припаду.  Упаду!  Зомлію....
Ненаситна,  прийму  я  все:
і  турботу,  і  біль  -  зітліє
у  коханні  жаркому.  Ще
влий  у  серце,  не  бійся  втоми!
Не  тривожся,  що  змучиш.  Ніч
огортає...  Я  ж  вперто  знову
шлю  до  тебе  любов,  навстріч.

Та  сильніший  в  тобі  Поет
від  коханця.  Земних  утіх
не  приймає  сумний  естет....
Не  врятує  й  мій  оберіг,
бо  не  муза  я.  Ох,  не  Муза!
Так  натхення  знайти  й  не  зміг...
Ти  ж  -  високий  Сонет,  я  -  проза,
а  Любов  -  мій  невільний  гріх.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651112
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.03.2016
автор: Мар’я Гафінець