Ти збреши мені, що…

Ти  збреши  мені,  що…  ти  збреши,  як  уперше,
що  життя  –  випадковий  безголовий  вершник.
і  стихатимуть  лункі  цокотіння  срібних  копит,
ти  плюєшся  кров’ю,  ти  убив  або  ти  убитий…

Це  квиток  у  один  кінець,  це  поїздка  без  гальм,
і  один  лише  крок  може  стати  фатальним.
обирай,  щоб  не  забувати,  забувати…
на  дорозі  ти  третій,  восьмий,  десятий…

Та  не  перший,  першим    -  ніж  у  груди  без  правил.
їм  би  тільки  хліба  й  видовищ,  а  далі…
буде,  так  що  душу  розірвеш  на  шмат  заліза,
ти  повинен  бути  добрим  й  поганим,  але  різним…

Щоб  вони  не  вбачали  в  тобі  загрозу.
(в  нас  сьогодні    прохолодні  весняні  грози).
просто  збреши  мені,  що  у  нас  розквітає  небо
синє-синє,  не  багряне,  кидай  монету…

Це  гра,  просто  чийсь  запланований  жарт,
це  не  фініш,  це  найперший  твій  старт.
у  зіницях  –  сп’яніла  весна  відбиває  сполохані  тіні…
вдихай  її  і  загоюй  душу…  ти  вільний…  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651231
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 13.03.2016
автор: Іра Табак