[b]37. Ірина Л., до в. «Тарас та Ликера»[/b] та лірики, натхненної Жінкою:
відкриваю тебе – як загублені Веди читаю
Зізнайся: з зітхання любові
У світ цей прийшло твоє серце,
Чи з подиху Бога кохання? –
Ти Лада, ти Лель, Берегиня
Мого чоловічого світу,
Початок - і сенс. Як в святиню –
У душу твою зазираю,
В сакральне вслухаючись слово,
У слово-знамення, у мову
Святої землі України
І бачу тебе – Жінку-долю,
Що з Вед і любові постала!
**
[b]38. С. Сокольник, до в. «Ефект доміно»[/b]
(першому серцеїду порталу)
Скільки ж в сіті свої ти, поете,
паняночок милих зловив,
Чарував словом-медом і брав
у полон їх наївні серця!
Та зізнайся: частіше тебе все ж їх здобиччю світ цей робив?.. –
Бо жінки – то і музи, і хрест, й нагорода поета-митця!
----
(О, ці лаври й мені не дають а ні спати, ні їсти, ні пити:
Ну навчи ж, як примусити їх і мої залицяння любити?!)
**
[b]39. Агидель, до в. «Ее зовут – печаль…»[/b]
(Жінці-ріці, хвилями якої промовляє Любов)
У береги ріки, що Білою назвали,
вмістився смутку Дім, і суму, і печалі, –
а ти шукаєш рай… – Він тут, лише озвися!
лише зайди в цей Храм і – берегів торкнися...
---
вже не Печаль ріки – ти станеш на коліна,
коли сама Любов постане з хвиль і піни…
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651354
Рубрика: Присвячення
дата надходження 13.03.2016
автор: Касьян Благоєв