Не плач , матусю, хоч і тяжко,
Не проливай ти сліз своїх...
Я розумію, тобі важко,
Важко й мені від сліз твоїх.
Ти подивись, поглянь навколо,
Горя і сліз багато є.
Так було вчора і сьогодні,
Твій сум ще болю додає.
Не плач, матусю, я благаю,
І пожалій сама себе,
Усе я, мамо, розумію,
Стало життя твоє гірке...
Ти посміхнись до мене, мамо,
І нову казку розкажи,
І мені легше тоді стане,-
Лежать між мертвими людьми.
Усе як є, так уже й буде,
Не в силі ми тут щось змінить,
Бо ж тут лиш мертві, мамо, всюди,
І в них душа лише болить.
Сльозами ж горя не розвієш,
Я пам"ятаю ці слова,
Тепер я, мамо, розумію,
Горе буває й від добра.
Ти мене вчила бути добрим,
Не допускать до себе зла,
То ж будь розважлива сьогодні,
Так як раніше ти була.
В своїм житті я намагався,
Усім робити лиш добро.
І на добро сам покладався,
Воно ж мене так підвело.
Не докоряй собі, благаю,
Вини твоєї в тім нема.
Смерть розлучила нас з тобою,
Доля нам випала така.
За мене, мамо, не хвилюйся,
Непереможним є добро.
Я тут нічого не боюся,
Бо не доходить сюди зло...
Отож не плач, моя матусю,
Не допускай до себе зла,
А я за тебе й тут молюся,
Щоб в добрім світі ти жили...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651484
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 14.03.2016
автор: геометрія