Які ж вони прекрасні, ці зірки!
Як небо їх до себе пригортає!
Воно сьогодні чисте, мов думки,
Думки, яких нам так не вистачає.
Зірки, які сльозами мерехтять
В очах великих блукача нічного,
Душі, якій нема куди втікать
З чужого і тісного світу цього,
Де вперто переслідують слова
Глузливі, роздратовані, нестерпні
І кожне щось від серця відрива,
Як тому небу, зорепад у серпні...
А ти і далі, в своїй простоті,
Плекаєш все одні і ті ж примари,
Не вірячи, що люди вже не ті
І не здивують їх ніякі чари...
Шукаєш по землі таких, як сам,
Пізнавши зради й зламані надії...
— Ти не як ми, ти не потрібен нам!
Ми й не таким ще розпинали мрії!..
Але ж тобі й до Того — на хресті,
Далеко так!.. І в кого ж ти удався?!
Та ти — ніхто! Помилка у житті!..
А він, дивак, крізь сльози усміхався...
Які ж вони прекрасні, ці зірки!
І небо їх до себе пригортає,
Воно сьогодні чисте, як думки,
Думки, яких нам так не вистачає...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651505
Рубрика:
дата надходження 14.03.2016
автор: Ніколя Петрович