Де ліс закінчується - йде пряма,
Така проста і чистая від бруду,
Там теплий тихий вітер обійма,
Є знак залишитись - там чудо.
Навколо діти випромінюють добро,
Наввипередки бігши просто так,
Похилий вік людей несе любов,
У їхній посмішці відчується цей смак.
Ідеш, з'єднавшись з тінню лиш вперед,
Не оглядаючись на те, що відійшло,
То не каміння, а пісок, бо слід,
Лишаєш за собою - все знайшлось.
В руках порожньо, плечі вільні,
Немає ноші, легкість і вогонь,
Всередині палає, все спокійно,
І спершу вигляда як дивний сон.
До тебе наближаються ще люди,
І в очі кожному ти дивишся, ясні,
Та відпускаєш все, що зайве, радо,
Прощаєш, хтось лишається, не всі.
Велике дерево, що квітне - підійдеш,
І сядеш поруч, притулившись лиш,
Ти там свій спокій віднайдеш,
Станцюєш, усвідомивши - не спиш..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651874
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.03.2016
автор: Валентина Капшук