У моєї подруги 90-річна мама. Вона маленька, трохи зігнута, але
досить жвава , і дуже роботяща. Життя так склалося, що доводилося
багато працювати, ростили з чоловіком 5 дітей, усіх вивели в люди, уже
років 20, як бабуся овдовіла.
Живе у часнім секторі, має гарний будинок і 20 соток присадибної
ділянки. Діти не одноразово пропонували переходити жити до них, та
баба Люба відмовляється, пояснюючи це тим, що це будинок вони будували
ще як були молоді, усе в нім зроблено її та чоловіка руками, і
залишати його вона не збирається, не погоджується бабуся переїхати
хоча б на зиму. І будинок, і огород завжди доглянуті, за ремонт завжди
відповідають діти, онуки і правнуки,-усі уже дорослі і навідуються
мало не щодня. У баби Люби на городі родить усе і картопля,і огірки, і
помідори, і квасоля, і навіть кавуни та дині. Все це під її неухильним
доглядом. У неї незважаючи на вік ще вистачає сили трохи.
підторговувати. Вистачає і дітям, і онукам та правнукам, а решті не
пропадати ж. Ото бабуся наготовить у пакети, складе у торбу або мішок
прилаштує на кравчучку у потихеньку на не санкційований риночок, благо
він є недалеко від її помешканя. Так от одного разу стояла вона з
огірочками, розкладеними в пакети по 1,по 2, і по 3 кг. Знаючи про
мамин промисел, її донька, моя подруга Галинка, часом надходила на той
риночок, щоб в разі чого допомогти мамі, бо ж відговорити її від цього
промислу не вдавалося. Одного разу Галина підійшла і голосно запитала:
"А почім же, бабуню, ваші огірочки?" А та їй і давай пояснювати у
яких пакетах по скільки вкладено і скільки те коштує. І лише коли
Галинка ще запитала, чи багато бабунька вже продала, та прислухалась,
підняла очі і нарешті розпізнала, що то ж її донька. "Ой, це ти,
дочко?" І тоді обидві розсміялися, зібрались додому та сміючись і
пішли. А от коли бабуні було 90 років, зібралася уся велика родина.
Доньки і невістки заздалегідь, все приготували, напекли й наварили,
бабі Любі не дозволили нічого робити, гарно одягли, прихорошили, а
коли вже за столом серед тостів хтось із дітей виразив сподівання, що
вони дуже хочуть відсвяткувати і її 100-літній ювілей, бабунька якось
так невимушено сказала,махнувши рукою: "Та скілечки тут уже ждати лишилося?.."
З розповідей подруги я знаю, як багато бабусі довелося пережити і в
дитинстві, і в молоді роки,і в зрілому віці, але то вже будуть інші оповідки,які я можливо й опишу з дозволу бабусі і її рідних.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651907
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 15.03.2016
автор: геометрія