Прийде наш час… Одягнем балаклави,
Б’ючи на друззя шиби вітражів,
Вогненним вітром загудуть заграви,
Криваво блиснуть бойові ножі.
Без крихт жалю, без докорів сумління,
Бо не жалів би й нас ніхто й ніде…
Ні! Я не плачу вже по Україні,
Її нема… Лиш марення бліде.
Все продане й пропите разом з нами,
Наситивсь видивом і хлібом плебс,
Летить з горлянок з клоччям піни «Ave!!!»
Христос помер… Калігула воскрес…
Стікає кров, ледь диха гладіатор,
Такий же раб стромляє в нього меч,
Ликує плебс, ликує імператор…
Та все колись зжере кривавий смерч!
Лиш кров очистить, змиє скверну рабства.
Ворожа кров, ворожа та своя,
Кров ницих імператорів та пастви,
Густа червоно-чорна течія.
Нас неречете вбивцями й катами
Чи дикунами з варварських століть.
Нехай і так… Ви ж – помрете рабами,
Патриціїв задовольнивши хіть…
Прийде наш час… Одягнем балаклави,
Б’ючи на друззя шиби вітражів,
Вогненним вітром загудуть заграви,
Криваво блиснуть бойові ножі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=651923
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 16.03.2016
автор: посполитий