ЖУРБА

Я  під  вечір  додому  прийду,
В  домі  світло  не  стану  вмикати.
Запалю  я  ту  саму  свічу,
Що  стоїть  з  того  самого  часу.

Два  бокали  вина  я  наллю,
Та  не  стану  вина  того  пити.
Сяду  в  крісло  тихенько  в  кутку,
Вволю  серцю  дозволю  журитись.

Хай  вихоплює  вогник  свічі
З  напівтемряви  привид  обличчя,
Котре  поглядом  щирим  твоїм
Про  всесвітню  невинність  засвідчить.

Бо  ніхто,  ані  ти,  ані  я,
І  ні  в  чому,  ні  в  чому  не  винен!
Так  чому  ж  тоді  пам'ять-свіча
Так  безжально  пече  до  загину?

А  у  тім,  що  напроти,  кутку
Тінь  стає  все  густіша  й  густіша  —  
Відблиск  чорної  сукні  майнув  —  
В  ній  востаннє  під  ранок  ти  вийшла.

Ось  вже  тіней  сумний  чорторий
У  танку  починає  кружляти  —  
Бо  у  запалі  вальсу  це  ж  ти,
Ти  назвала  ту  ніч  нашу  святом...

Я  під  вечір  додому  прийду,
В  домі  світло  не  стану  вмикати.
Запалю  я  ту  саму  свічу,
Що  стоїть  з  того  самого  “свята”.  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652069
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.03.2016
автор: Пересічанський