ПОЕТ

Нагальна,  нагла  злободенню  данина  
завжди  одним  кінцем  метафори  стояти  
в  болоті  клопотання  плоті  —  мілина  
в  фарватері  метафоричного  фрегата.

Буденна  твань  ціни  насущного  шматка,
як  щупальця  дошкульних  примх  твоїх  порвати
орлиним  зрушенням  натхненного  кидка
в  захмарну  круговерть  височини  метафор.

У  стовпиську  роздутих  черев  гострота  
наївних  ліктів  —  знаю,  знаю,  дозолила!  —  
самому  вже  несила:  завжди  ж  лиш  моя  
на  збитих  ліктях  кров  —  самому  вже  несила.

Куди  ж  з  пронизливою  гостротою  слів  
мені  у  надувному,  гумовому  світі  
навиворіт  затабуйованих  облич,  
у  світі  мильних  бульбашок  куди  ж  подітись?

Щонайдрібнішою  піщинкою  "чому?"
в  лавині  наростаючого  відгомінням  "годі!"
крамоли  недоречну  множити  луну
у  передвладді  кулуарних  коридорів:

куди  як  смішно  —  нехтувати  моноліт
всевладного  олімпу  летом  павутинки...
Вам  смішно?!  —  Смійтесь!  —  Та  на  кутні  цей  ваш    сміх!  —
Сміх  боком  вам  в  зневазі  сина  й  внука  вийде!..

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652538
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.03.2016
автор: Пересічанський