Більше затишком я вже не буду,
Хай холоне родинне тепло.
А іще я, звичайно, забуду
Все, що досі між нами було...
Я зумію все знищити махом
І засипати попелом слід,
Бо спалили ми долю-невдаху,
Розкусивши приречений плід...
Біль роками сама я гасила,
Розривала кайдани ночей.
Та, боюся, що знову простила -
При пожарі я... стану дощем...
- - -
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652679
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.03.2016
автор: Наташа Марос