Знов обдурені. Знов обкрадені.
Знов зневірені. Знову зраджені.
Були бідними – стали злиднями.
Були кволими – стали хворими.
Знов у владі той, хто забув народ,
І малих, й старих. Не забув – свій рот.
Знов слова пусті. Обіцянки знов.
А реформи всі – тільки для розмов.
Жили в голоді – живем в холоді.
Тиснуть цінами – на колінах ми.
Із Європою ціни зрівнюють.
З нею ж пенсії не вирівнюють.
Знаємо – війна. Згодні потерпіть.
Та на думці в них – лише збагатіть.
Всі кредити враз розкрадаються.
Збільшить пенсії ж все вагаються.
Вже немає як людям дихати.
На горбах людських хочуть їхати.
Бідні тягнуться. Бідні тужаться.
«Мордовладці» ж ці не ворушаться.
З владних крісел їх нам не витягнуть.
В них для них закон – довго пливтимуть.
Може час прийшов гнати зрадників,
Чи знайдем таких, щоб не «крадників»?
Чесних. Праведних. Вірних Господу.
Богом ставлених. Досить розпаду!
Україна жде для людей реформ,
Жити в радості, хай скінчиться шторм.
Щоб щасливими були діточки.
Щоб сміялися внуки-квіточки.
Тож почуйте всі Божу волечку,
Щоб країні мать світлу долечку.
19.03.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=652785
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 19.03.2016
автор: Валерій