Кому потрібне твоє життя?
Братові, татку, мамі?
Без образ, та по-правді скажу тобі, я
Не певен, чи буду в печалі.
Ти помреш. Посумуєм ми день, може два.
Ну а далі що ? Всі помирають.
Чи ти може сказав світу славні слова,
Що ще й досі повітрям вітають?
Чи, можливо, зробив щось велике для всіх?
Рятівник, чи звичайний ти слюсар.
Знай : усі твої подвиги тануть, як сніг,
І не підуть не в мінус, не в плюс нам.
І ніхто не згадає про тебе за рік,
Може хтось і прийде на могилку.
Та спитають:"То хто?". Їм одкажуть: "Мужик",
Хоч по фоточці й видно - не дівка.
То не лиш твоє горе, то спільна біда.
І ніхто з нас у цьому не винний.
Просто наше життя грає в гру "Чехарда",
Й що не крок - треба високо й сильно.
Не зважай більш на пам'ять.Її не буде.
Через роки вже зміняться люди.
Твій старенький трамвайчик зупинку мине,
Та тебе на зупинці не буде.
21.02.2016.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653156
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.03.2016
автор: Андрій Костюк