Наректися святою, чи мо' відректися од себе?...
За лілові гардини сховалися перші зірки.
Під ногами нічвида невільно похрускує щебінь,
Розсипає відлуння між гір золоті мідяки.
Це достоту земне, хоча тулиться міцно до неба,
Це миттєве і вічне, що в серці немає межі.
Березневі струмки, заметілі чи грози липневі,
Сповідання і прощі, одвічно людське – «ниспошли!».
Променіти чи скніти?... згорають останні сніжинки
Переплетені з ніччю паліють сумбурні думки.
Десь сіяч і предтеча, розвалені гнізда обжиті,
Не казкова жар-птиця, поранена летом стрімким.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653158
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 20.03.2016
автор: Леся Shmigelska