Сміятися до сліз - з дитинства звичка,
чи право залишатися "собою"?
Куди йдемо?... Лише б не стороною
себе самих, бо хтось сказав: "Так треба!"
Небо...
В захмар"ї тім відкриєш дивну силу,
ти ж бо донька Його, про це ти знати мусиш!
І сниться край, де взимку квітнуть мушлі,
розбитій птасі з синіми очима...
Зримо!...
Так близько щастя ще ніхто не бачив,
воно в тобі, в твоїм бажанні "бути".
А хто ж не куштував на смак отрути?...
Коли не вб"є - пробудить в тобі сили.
19.03.2016р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653279
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.03.2016
автор: Іванюк Ірина