121* батьку Григорію, в соромі Вам зізнаюсь…
Світ ловив і мене у тенета свої, мій Учителю,
Та сказати не можу, як Ви: «Він мене не впіймав!»:
На принади його купувався; і душу мучителям –
Владі, статкам, жінкам, марнославству – за гріш продавав…
122* повторити Омара: у любові гріха немає
Скільки сект народило вже слово Твоє, о Христос!
Це корито «пророкам», що брешуть: «У нас лиш Христос!».
Не повірю! – і в секту закоханих я попрошуся:
«Бог – любов!» – це прийму: рай в коханні, о мудрий Христос?
123* монашеське, другове. і моє, безпутне…
О, скільки ти потратив літ на ті шляхи, що – вірив так! –
До досконалости ведуть від суєти буття, – дивак!
Бо ось поріг, за ним на Суд приходять спогади й діла:
Ти мудрість світу встиг пізнать? –
А я пізнав любові смак!
124* дідове: «не стань гіршим, ніж є – і вже слава богу!»
Не змагаюся я з суєтою, щоб стати хорошим.
Щоби день не послав – я приймаю: і спеку, і роси,
І добром на добро відзиватися вчуся у мудрих.
«О, не дай мені стати поганим!» – у неба я прошу.
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653407
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.03.2016
автор: Касьян Благоєв