(Продовження)
День за днем збігали непомітно. Вони багато спілкувалися на різні теми і краще пізнали одне одного. Дитинство їхнє було майже однаковим. Складалося враження ніби вони виросли в одній хаті. Справжні половинки однієї долі. Все було б чудово, якби Віра не нагадувала про себе. Вона підходила під час обідньої перерви до Ольги, щоб черговий раз висловити свою думку відносно їхніх стосунків:
- Я все знаю про тебе,- нестримно регочучи говорить Віра,- бо Петрик мені розказує. І навіть не думай, що він буде з тобою. Ось тільки отримає те, заради чого вони всі бігають за нами, і покине. Він так і говорить, що ти хоч молода та надзвичайно досвідчена у цих справах.
- Ну звичайно молода, - в думках відповідала Ольга сама собі, бо Віра була старша за Петра на чотирнадцять років. Це був її, як вона говорила, "останній шанс". - То в чому я така "досвідчена", якщо він ще не домігся того заради чого "бігає"? Щось тут логіка геть відсутня, - подумки підсміювалась дівчина, та преспокійно відходила в інший бік зали. Вона старалася не думати про погане, але сумніви час від часу закрадалися в душу і не давали спокою. Тому одного разу, коли Петро на переговорному пункті дзвонив до свого брата, вона запам"ятала номер телефону. Через декілька днів, під час репетиції в будинку культури, замовила дзвінок, бо дома телефону не було, а їй здавалося що поговоривши з братом вона, нарешті, зрозуміє де правда. Неочікувано на дзвінок відповіла братова дружина. Розгубившись, Ольга запитала:
- Чи Ви не скажете на якому підприємстві працює дружина Вашого брата Петра?
В трубці мовчання,.. запитання у відповідь:
- Ви хто?
- Його знайома. - ледве вимовила дівчина.
- То Ви що, хочете розбити сім"ю?
Ольга, наче ошпарена, поставила слухавку. Вона не була готова до такого запитання,.. та й взагалі - нащо було дзвонити? Що собі таке надумала? Вона картала себе, але вже пізно.
Це було на вихідних, та ще й восьмого березня. Всі дівчата очікують подарунків, чи хоча б підвищеної уваги, а в Ольги в голові громом звучить єдина фраза: - "Ви хочете розбити сім"ю?", - і гострим лезом озивається в серці.
На цьому тижні в сестер була друга зміна. Вийшовши з вагону вони побачили на пероні Петра. Він був веселий, задоволений собою. Підійшовши до дівчат, вручив Ользі пакет і, посміхаючись, чекав що вона йому подякує. У віідповідь мовчання.
Вони йшли поряд, ніби чужі, зовсім чужі, навіть не знайомі. Нарешті він не витримав, запитав:
- Що не так?
- А як може бути "так", коли я розбиваю твою сім"ю? - випалила Ольга на одному подиху.
- Яку сім"ю? Про що ти говориш?... Так...То ти дзвонила до Віктора?
- Я.
- Говорила з Наталкою?
- Ми не знайомились.
- Добре.., що вона тобі сказала?
- Що я розбиваю сім"ю.
Він зблід, ноги затремтіли і щоб не впасти він обіперся на мур та у відчаї промовив:
- А я, дурень, тішився, що нарешті виплутався.
- Куди і з чого ти маєш "виплутуватись" я не знаю і знати не хочу. З мене досить, треба йти до роботи. Забирай свою коробку, поки не тріснула нею по голові.
- Та почекай, ну я все тобі поясню.
- Нема часу, запізнююсь.
Вона побігла до прохідної. На душі коти шкрябали, аж хрускотіло.
Хотілося кричати:
- Ну що ж це за життя таке? Чому все так непросто? Господи,.. допоможи витримати ці випробування, дай мені сил і терпіння.
Далі буде...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653554
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.03.2016
автор: Корніївна