Я стою, дивлюсь на воду,
Захоплює подих мені,
Бо ще не бачила зроду,
Що діється тут в глибині.
Звідси й до іншого краю,
Мов небо, та синя вода,
Зелень відтінює, грає,
І дихає, ніби, жива.
Тихо пливе, як істота,
На сонці блищить, виграє.
В неї одна лиш турбота:
Дзеркалам красу подає.
Хвилі пливуть, мов пластами,
Зверху вниз і ще й знизу вверх,
Різні й, немов щільниками,
Наче сітки срібні поверх.
Все це пульсує і скаче,
В промінцях міниться, блищить,
Радіє, сміється наче б,
І серце мені веселить.
Крадьки, вплелися рослини
У цей веселковий танок.
Тисячі чудних рибинок
Співають своїх співанок.
Відблиск кидає на скелі,
Долоні двох кам’яних рук,
Це - живе диво в оселі:
Хто бачить, захоплює дух.
Тільки Тобі, Боже, слава –
Творцю, Богу неба й землі!
Мудрість Твоя все зіткала,
Принесла любов на крилі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653689
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.03.2016
автор: Тріумф