Я сьогоднi до тебе приїхав.
Ти сама наказала прийти.
Позов серця до тебе покликав
і ти змусила зразу лягти!
Ти суворо на мене гляділа
і з порогу життю стала вчить,
а у грудях так серце здавило!
Від незвички, твій голос гримить!
Я лежу, я неначе в тумані.
Розгубившись: "що далі робить?"
І навколо все наче в дурмані...
А твій голос гримить і гримить!
І ось тиша жаданна настала.
Є підступне бажання втікти.
Але ж ти козака викликала!
А козак- він не може піти.
Я собі думав: "буде інакше...,
як в подібних життєвих кіно".
Йшов до тебе під звуки, я, маршу...
Кров'ю вмитая... зона АТО!
P.S.
І вже досить пройшло з того часу,
як приїхав до тебе, то рік...
І до хлопців, я бачу, ти ласа-
не один в тебе я чоловік.
Володимир Царенко
22.03.2016
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=653716
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 22.03.2016
автор: Володимир Царенко